Главная \ Пресса \ Мости юності (1978 г., Деснянська правда)
« Назад

МОСТИ ЮНОСТІ

Відкриття гастролей Мінського державного театру музичної комедії – приємна подія для чернігівського глядача.

Тим паче, що в репертуарі білоруського театру є прем'єра – сучасний мюзикл "Міст мрії" (п'єса А. Драбкіної, музика В. Лебедєва).

Звернення колективу до цього твору було не випадковим. Пошук нової, нестандартної теми в музично-комедійному жанрі, спроба по-своєму прочитати сучасний текст, по-своєму осмислити тему сучасного спонукали режисера Б. Второва до здійснення постановки спектаклю "Міст мрії", прем'єра якої нещодавно з успіхом пройшла в столиці Білорусії.

Головний лейтмотив твору – становлення молодої людини, вибір нею життєвого шляху – став близьким усьому колективові виконавців, а передусім виконавиці головної ролі. "Я з задоволенням взялася за роль Марини, – говорить заслужена артистка БРСР Н. Гайда. – Вважаю свою героїню гідною представницею радянської молоді, люблю її за горду і веселу вдачу". І дійсно, вже з першою появою на сцені головна героїня – вчорашня випускниця школи ленінградка Марина – хвилює глядача своєю безпосередністю, закоханістю в життя.

У процесі розвитку образ значно збагачується. Марина зустрічає хлопця з заводу Сергія Хромова (його роль виконує артист В. Баженов), симпатія до нього поступово переростає у сильне почуття. Але, як потім виявиться, вибір дівчини був невдалий. Сергій, людина безпринципна й легковажна, зрадив своє кохання, спокусившись на "маленьке щастя" – Свєту (артистка В. Мазур).

Тут саме й зіткнулися щирість з міщанською оглядністю, життєва принциповість з компромісним вирішенням своєї власної долі.

Є в спектаклі і багато інших сучасних проблем. Одна з них – взаємовідносини між дітьми й батьками, виховання людини в сім'ї, колективі.

Дещо комічні епізоди – дуети батьків Марини (артистка О. Ожерельєва, заслужений артист БРСР В. Шевкалюк) одночасно мають викривальний характер, демонструючи сліпу любов дорослих до своєї єдиної дочки. Вихована школою і комсомолом, Марина зуміла подолати аморфність, черствість, загартувала у собі волю, чуйне ставлення до людей, суспільний темперамент.

Основні конфлікти твору відтінюють і цілий ряд досить тонко вирішених побутових моментів (сцена на танцмайданчику, у машинно-лічильному бюро, вечори за телевізором і т. п.).

"Міст мрії", на думку режисера, – це типова моно-п'єса, в якій центром тяжіння є образ головної героїні. Образ складний, багатогранний. Талановита драматична актриса, прекрасна співачка, Н. Гайда природно і переконливо провела свою роль, знаходячи для образу Марини все нові й нові емоційні відтінки.

Багато в чому, за словами актриси, тут допомогла музика молодого ленінградського композитора В. Лебедєва. Музична характеристика головної героїні ніби концентрує кращі риси її характеру, сприяє більш глибокому відтворенню найменш помітних нюансів емоційного стану.

Зосереджуючи увагу на інтимних почуттях Марини, композитор підсилює музичну драматургію лейтмотивом, що сприймається як "лейтмотив кохання".

Значно доповнюють ліричну лінію спектаклю хореографічні сцени. Так, перша зустріч героїв біля Охтинського мосту – "Мосту мрії", – їх любовний дует під дощем супроводжується легким пластичним танцем спочатку чотирьох балетних пар, а потім усієї танцювальної групи.

І в сольних номерах, і в ансамблях відчувається органічне злиття драматургічного і музичного образів. Неабияке чуття і майстерність при цьому виявив керівник оркестру – головний диригент театру А. Лапунов. Враховуючи складність сучасної партитури та наявність у ній елементів суто технічних (магнітофонний запис), що вимагає від музичного керівника беззаперечної координації і чіткої реакції, можна говорити, що диригент справився зі своїм завданням, вміло і активно провів спектакль.

Постановка сучасного мюзикла – справа, безумовно, складна. Оцінити реальні можливості трупи, знайти правильне сценічне і технічне вирішення спектаклю – такі проблеми стояли перед режисером-постановником Б. Второвим. І їх вирішено майстерно.

Особливої уваги заслуговує робота балетмейстра – народного артиста БРСР лауреата Державної премії СРСР С. Дречина. Хореографія балетних номерів у його постановці немало сприяла загальному успіхові вистави. Слід відзначити також роботу художника Ю. Долманова. Виконані ним декорації умовного характеру відзначаються легкістю конструкцій, психологічною вмотивованістю.

Звичайно, у спектаклі були й деякі недоліки. На наш погляд, можна було б уникнути висловів типу "кретин", "трепаться", "вон с той шайки". Подібне "осучаснення" лексикону героїв на сцені театру, мабуть, зайве.

Окремі незначні недоліки (в тому числі і в грі акторів) не могли знизити враження від спектаклю в цілому.

Гастролі Мінського театру музичної комедії продовжуються...

Лариса КУРОВСЬКА,  викладач музичного училища імені Л. М. Ревуцького.
Деснянська правда (Чернигов). – 1978. – 18 черв.