« Назад
НЕЗАБУТНЯ "ПАВЛИНКА"
Ім'я великого народного поета Білорусії Янки Купали, добре відоме й дороге всім радянським людям. Однак Янка Купала не тільки основоположник сучасної білоруської літератури і білоруської літературної мови, а й творець національного білоруського театру. З усіх його драматичних творів найпопулярнішим є, безсумнівно, чудова комедія "Павлинка".
Ось уже більше шістдесяти років цей веселий спектакль не сходить зі сцен білоруських театрів, як професійних, так і самодіяльних. Кінематограф і телебачення познайомили з "Павлинкою" мільйони глядачів усієї країни. А тепер, на фініші Днів літератури і мистецтва Білорусії на Україні, ми дістали змогу побачити "Павлинку" в новій якості – відомий білоруський композитор Юрій Семеняка написав музику до лібрето Олеся Бачили, а наші гості – театр музичної комедії БРСР показав оперету "Павлинка".
Над успішним втіленням задуму композитора багато попрацював весь колектив театру під керівництвом головного диригента Миколи Фотіна. В успіхові "Павлинки" велика роль її постановника заслуженого діяча мистецтв РРФСР С. Штейна. Він не тільки по-своєму прочитав цей класичний твір, а й зумів надати йому гострої соціальної спрямованості.
Постановник не пішов шляхом "осучаснення" п'єси, а простим і виразним прийомом зумів надати спектаклю потрібне забарвлення: як пролог й епілог звучить покладений Ю. Семенякою на музику вірш Я. Купали "Мужик" (до речі, перший твір поета, що побачив світ у травні 1905 року). Так весела історія з сумним кіпцем набрала у постановці театру потрібну ноту соціального протесту.
Другий лейтмотив, знайдений постановником, – карусель, що також обрамлює спектакль, уявляється нам менш переконливим й органічним. І взагалі два лейтмотиви в одному спектаклі, та ще протиставлені один одному, – це вже, мабуть, надмірно.
Цікавим партнером постановника став головний художник театру Анатолій Морозов. Ним створено оригінальне, сучасне оформлення спектаклю.
Органічно вплітаються в тканину спектаклю танці, поставлені балетмейстером народним артистом БРСР Семеном Дречиним. Танці – веселі й оригінальні – невід'ємна частина спектаклю, дії.
У "Павлинці" всього вісім дійових осіб, і можна твердити, що майже всі вони знайшли гідних виконавців. "Павлинка" – спектакль міцного ансамблю, дружного, єдиного – і говорити слід про кожного його учасника.
Почнемо з заслуженої артистки БРСР Наталі Гайди. І не тільки тому, що вона – виконавиця головної ролі. Ні, вона – рушійна пружина всього спектаклю. Ми звикли бачити Павлинку, в основному, персонажем ліричним, зворушливим, закоханим... Все це є у Наталі Гайди, але все-таки головне в ній – пустощі! Такої пустотливої, невичерпної на вигадку, на жарт Павлинки ми ще не бачили. Водночас у заключній німій сцені прощання з рідним домом Н. Гайда створює образ високої драматичності.
Іншому, суто ліричному персонажеві – нареченому Павлинки, Якиму – повезло в даній редакції п'єси менше. Він, по суті, діє (якщо це можна назвати дією) за кулісами і навіть співати йому немало доводиться там же. Тільки на початку спектаклю музичний монолог "Мужик", та ще кілька номерів у його виконанні звучать зі сцени. Але й ці малі можливості Костянтин Лосєв використовує повністю. Чарівний і мужній образ сільського бунтаря в його виконанні запам'ятовується.
Серед комедійних персонажів " – Павлинки" на першому місці Адольф Биковський – живе втілення дрібнопомісного міщанства в блискучому, майстерному виконанні заслуженого артиста БРСР Володимира Фоменка. Це, звичайно ж, гротеск, але як зіграний!
Дуже м'який і переконливий у ролі батька Павлинки заслужений артист БРСР Юрій Лозовський. Після типово опереткових персонажів, зіграних артистом, ми раптом побачили на сцені селянина, недалекого, який всіма силами рветься в "панство", хоч спільного у нього з ним немає нічого. Це навіть важко назвати грою, – Ю. Лозовський живе на сцені, і глядачі сприймають його, як живу людину, що волею автора закрутилася в каруселі комедійного сюжету.
Ось цей квартет – Н. Гайда, К. Лосєв. В. Фоменко і Ю. Лозовський – і становить ядро спектаклю, його головну силу. А втім, немає ніяких претензій щодо трактування і майстерності решти учасників – Р. Курликової (мати Павлинки), Т. Брагіної (Агата), А. Крайникової (Адель), В. Сердюкова (Франц Пусторевич). Хоч до останнього одна претензія все-таки є: в окремих місцях в актора комедійність підмінюється комікуванням, а це аж ніяк, не одне й те саме.
"Павлинка" в постановці Державного театру музичної комедії БРСР стала гідним завершенням Днів літератури і мистецтва Білорусії на Донеччині.
В. ГРИГОРЕНКО. Радяннська Донеччина (Донецк). – 1975. – 27 чэрв. – С. 4.
|