« Назад
ПАВЛИНКА ВІРИТЬ У ЩАСТЯ
Образ веселої і щирої сільської дівчини Павлинки давно відомий і популярний у білоруській драматургії. Однойменна п'єса була написана Янкою Купалою ще в 1912 році. П'єса неодноразово ставилась багатьма театрами республіки, вона з успіхом проходила на сцені і під час гастролей білоруських театрів на Україні. Легко зрозуміти, чому театр музичної комедії Білорусії почав своє знайомство з вінничанами саме з оперети композитора Юрія Семеняки "Павлинка" за мотивами відомого драматургічного твору.
Театр врахував специфіку жанру музичної комедії, але не відійшов від глибоких і чистих джерел народного гумору. Вистава здійснена як велике народне видовище – з каруселями, іграми, танцями, традиційними на ярмарках ляльковими сценами, жартами. На цьому фоні яскраво вимальовуються колоритні постаті героїв вистави, які втілюють в собі цілу гаму народних постатей, життєлюбних і гострослівних, хоча далеко не завжди сприятливі для цього обставини життя.
У центрі всієї дії знаходиться весела, невтомна Павлинка, яка, незважаючи на всі перешкоди і перепони, вірить у своє щастя, у те, що коханий Яким буде вірний слову, визволить її з біди. Виконавиця головної ролі Н. Гайда підкреслює не тільки веселий характер дівчини, але й чистоту, силу її почуттів. Ці риси проявляються і у дівочих мріях, і у дружньому, поблажливому ставленні до "сердитого" батька, і у відвертому знущанні над залицяльником Биковським. Артистка почуває себе господаркою сцени, легко входить в контакт з усіма персонажами і таким чином веде за собою весь ансамбль, дає ритм усій дії. Вокальне і сценічне трактування образу Павлинки сходяться в русло однієї ріки, води якої наповнюються з чистих джерел краси, молодості і вірності.
Ось уже п'ятий сезон "Павлинка" знаходиться в репертуарі театру. Як видно, цей час був позначений і творчим зростанням самої виконавиці, якій було присвоєно звання заслуженої артистки республіки.
Про коханого Павлинки Якима Сороку глядачі дізнаються в пролозі з його пісні про мужика, якому випадає в житті багато злигоднів, але який міцно стоїть на землі і вічно буде жить, бо він – мужик. Це скоріше образ-символ. В п'єсі, що є першоосновою лібрето, Яким визначений драматургом як сільський вчитель. Дещо сувора і в різких ритмах пісня і хор в пролозі підкреслюють соціальне вмотивування цього образу. Масовий фінал – ніби завершує композиційний задум постановника. Селяни співчувають героєві, якого заарештовують за розповсюдження прокламацій.
Яким (артист В. Линкевич) на сцені виступає тільки як веселий і вірний друг дівчини, що готовий все зробити для їх спільного щастя. В другій дії лірична лінія головних героїв зовсім випадає, залишається за лаштунками. Про його діла і долю глядачі дізнаються лише з слів інших персонажів.
У виставі добре зіграний квартет створюють дві комедійні пари – подружжя Криницьких і Пустаревичів. Артист Ю. Лазовський у ролі Степана – глави родини Криницьких, не приховує, що за зовнішньою суворістю і несправедливістю криється безвольний характер заможного селянина-хуторянина, який хоче обов'язково породичатись з паничем. Він намагається диктувати всім свою волю, але не помічає, що Павлинка мало зважає на його погрози, не розуміє, що вона від свого не відступить. Дочка нічим не схожа на завжди мовчазну і покірну матір Альжбету (заслужена артистка РРФСР Н. Равінська). В другій парі верховодить гостра на язик Агата (артистка Т. Брагіна). Вона не тільки образно, але насправді запрягла свого завжди "тепленького", чоловіка Пранцися, який не розстається з пляшкою оковитої. Чотири образи, чотири різних характери з далекого дореволюційного білоруського села сповнені життєвими деталями, точними сценічними характеристиками.
Народну комедійність і особливості опереточного жанру поєднав артист В. Фаменко в образі пройдисвіта і гульвіси Адольфа Биковського, якому "сам пан писар ренчку подає". Та це не перешкодило йому зазіхати не стільки на Павлинку, як на її посаг, добро.
Творці вистави, зокрема режисер, заслужений діяч мистецтв РРФСР С Штейн, вводять у загальне народне жартівливе драматизоване видовище і чудові народні пісні, сповнені ліричності і чистої, світанкової мелодійності, побутові танці.
Оркестр під диригуванням А. Лапунова не тільки акомпанує виконавцям, але й виступає активним учасником сценічної дії.
Танці з чітким врахуванням народних ритмів поставив балетмейстер народний артист БРСР, лауреат Державної премії СРСР С. Дречин.
Слідом за "Павлинкою" театр показав ще одну сучасну музичну комедію композитора Ю. Мілютіна "Поцілунок Чаніти". І цього разу у головній ролі Чаніти виступила вже відома глядачам Н. Гайда, яка знову заслужено викликала симпатію залу, підтвердила свій талант провідної артистки театру.
Отже, знайомство з митцями з братньої Білорусії розпочалося. Вінничани раді зустрітись з театром музичної комедії, репертуар якого включає в себе як твори радянських композиторів, так і традиційні вистави класичної оперети.
М. НОВАК.
Вінницька правда. – 1977. – 7 лип.
|
